Українська влада і український бізнес на протязі всієї 27 — ти річної історії існування незалежної України були не здатні скористатись дешевими і потенційно масштабними і корисними кредитами міжнародних фінансових організацій, ЄС і США! Саме тому Україна стала найбіднішою країною в Європі. Ми маємо великі сумніви, що  українська влада зможе щось змінити в матриці існучих політичних координат.

На Заході також довго домінувала абсолютно хибна думка про невігластво лідерів бідних країн, як причини їх занепаду. В таку парадигму звичайно вписувалась і Україна. Саме хибність цього підходу і є відповіддю на питання, чому закінчуються невдачею, здавалось би, абслютно бездоганні поради Заходу в рамках візії видатних економістів, Вашингтонського консенсусу, програм МВФ в Україні чи програми технічної допомоги та інституційного розвитку Світового банку.

Справа у тому, що політичні лідери України, які перебувають при владі, лише використовують авторитет, ресурси та кредити іноземних фахівців та інституцій переважно на свою користь, а не на користь країни та українців. Інколи, звичайно, інтереси держави збігаються з інтересами правлячої еліти, але такі епізоди — виключення, а не правило. В рамках сказаного дамо пораду міжнародним фінансовим організаціям, а також ЄС і США стосовно їх допомоги країнам, що розвиваються, тобто країнам з екстрактивними політичними і економічними інститутами до яких належить і Україна:
не варто надавати кредити бідним державам, варто кредитувати лише малий та середній бізнес в цих країнах та підприємства, які займаються розвитком соціально-економічної інфраструктури,причому переважно приватної форми власності; не варто надавати технічну допомогу бідним державам, варто надавати технічну допомогу неурядовим організаціям, інститутам громадянського суспільства та іншим інститутам, які провокують творчу деструкцію.

Ще раз наголошуємо, що десятки мільярдів доларів кредитів, та мільярди доларів технічної допомоги, які отримала Україна за 27 років, були бездарно використані (це в кращому випадку), значна їх частина пішла в приватні кишені корупційних правлячих еліт, та на цементування їх влади! Повернення цих кредитів разом з відсотками — а це вже маже 10 млрд. дол.  на 2019 рік — тільки посилює бідність та соціальну несправедливість. Бідні держави нездатні конвертувати державні кредити та технічну допомогу в економічне зростання та соціальний розвиток. Ба більше: вони використовують їх для посилення тиранії статус-кво. Саме ця тиранія знищує Українську державу: сотні тисяч молодих українців щороку реально тікають з країни, мільйони старших людей вже перетворились на жебраків — виживають на 3 — 4 дол. в день.

Не треба доводити, що державне фінансування освіти, науки та охорони здоров’я разом з підтримкою малого і середнього бізнесу — є запорукою здорового економічного зростання будь-якої країни. Але в Україні до цих секторів необхідно додати культуру, яка фінансується в межах статистичної похибки, до речі як і наука! Наші розрахунки показують, що кредити малому і середньому бізнесу в найближчі 5-10 років мають бути на рівні 3 млрд. дол., а витрати на підтримку приватних проектів науки, освіти, охорони здоров’я, та культури 2 млрд. дол. Українська влада не здійснює ці функції, тому українці не здатні зараз до конструктивних дій по розбудові нових державних інституцій (особливо антикорупційних) — саме через  бідність, брак освіти і культури…

Я звертаюсь до лідерів і бюрократії країн Західної цивілізації з меседжем, головні ідеї якого зводяться до того, що: фінансова допомога Заходу має надходити в Україну до українців без участі (посередництва) державних інституцій! Кредити — малому, а з часом і середньому бізнесу, причому за кредитними ставками як в країнах Центральної і Східної Європи. Гранти — талановитим, креативним, енергійним діячам культури, науки, освіти та інститутам громадянського суспільства.

Кредити малому і середньому бізнесу мають бути організовані через кредитні лінії на загальну суму 3 млрд. дол. провідним приватним українським банкам (очевидно, без російського капіталу). Вказані банки мають надавати кредити малому бізнесу на суму від 10 тис.дол. до 1 млн. дол. на термін до 5 років за ставками лібор (зараз ставка лібор по дол. на один рік становить приблизно 2%., а по євро — близько 0,2%) + 3 — 4 %. До речі саме таку допомогу надавав Україні ЄБРР ще в 1995 р., де я працював виконавчим директором разом з видатним фінансистом, президентом банку Жаком Делоразьєром. Нам вдалося ще в ті часи надати молому і середньому бізнесу України 300 млн. евро!

Гранти на загальну суму 2 млрд.дол. мають бути надані тисячам українським науковцям, та діячам культури і освіти, в тому числі на створення нових та розвиток вже дієвих приватних та громадських інституцій (інституційний розвиток суспільства).  5 млрд. дол. — саме та сума грошей, яку може абсорбувати малий і середній бізнес та українські освітяни, науковці та культурні діячі.

Таку фінансову допомогу краще здійснювати через Європейський план допомоги Україні, він навіть може стати доповненням до планів Східного Партнерства, якщо у Заходу ще залишились сподівання на реформування української влади.

Ми впевнені, що саме такий план дій Заходу зможе наблизити українців до західної системи цінностей, а також буде взаємовигідним. Як тільки пасіонарні українці будуть мати не лише респект Заходу, але і його фінансовий ресурс, ідеї Майдану зможуть бути втіленими в Україні. Україна стане не проблемою Заходу, а його успіхом!  Я можу це довести на прикладі вкладу Дж. Сороса в розбудову відкритого громадянського суспільства  в Україні. З Дж. Соросом я познайомився у 1990 р. в США. Разом з професором Гарвардського університету Г. Грабовичем ми обговорювали його участь у створенні центру перспективних досліджень в Києві, а також проблеми міжнародних розрахунків для постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Тоді Дж. Сорос розказав нам про створення  Центрально-Європейського університету в Будапешті як науково-освітньої цитаделі відкритого суспільства. Далі я декілька разів зустрічався з ним в Україні, де предметом переговорів завжди були незалежні інститути науки і освіти, а також фінансові механізми міжнародної торгівлі. В 1992 р. після моєї відставки з посади заступника Глави НБУ Дж. Сорос фінансово допоміг мені створити Міжнародний центр перспективних досліджень.

А я, разом першим президентом України Л.Кравчуком допоміг йому та професору Університету Нью-Брансвіка Г. Стернічуку в 1993 р. створити Міжнародний інститут бізнесу, одним із засновників якого був саме Фонд Центрально-Європейського університету. Після світової фінансової кризи 2008 р. міжнародні донори припинили будь-яку підтримку багатьом неурядовим освітнім   і науковим інститутам в Україні, в тому числі, і Міжнародному інституту бізнесу. Саме тому в 2009 р. я взяв на себе відповідальність за цю провідну школу бізнесу, причому вже не лише в Україні, але і у світі. І найцікавіше: головний інструмент лідерства МІБа — були і залишаються подвійні дипломи. Разом з українським дипломом студенти отримували спочатку канадські, а надалі — французькі і англійські дипломи. До речі, саме проти цього бореться уряд Угорщини!

Цей успішний кейс — початкова фінансова підтримка у створення МІБу — провідної бізнес школи не лише України, але і Єворопи, доводить можливість допомоги Україні без участі держави. Якщо повернутись до проблем відкритого суспільства, то я впевнений, що у перспективі відкрите суспільство, міжнародна торгівля, європейська інтеграція переможуть автаркію та ізоляціонізм в Європі і у всьому світі, але зараз, принаймні під час каденції Трампа, треба готуватися до нової ситуації в Європі та світі, — де не глобалізація та міжнародна торгівля без бар’єрів, а економічний націоналізм і навіть економічні війни стануть реальністю і не лише у відносинах України з Росією. І саме головне, що ми маємо зрозуміти: вільний ринок — це завжди мир, демократія та міжнародна інтеграція,а втручання держави в економіку — це, як правило, війна, деспотизм та ізоляція.

Проф. Олександр Савченко, власник та президент Міжнародного інституту бізнесу