Як нам сприймати рашизм у Раші – зрозуміло. А от як у свідомості українця можна навіть допустити український рашизм в Україні під час війни – для мене проблема, а для багатьох українців – норма!

До початку війни духовні колаборанти не приховували своєї любові до Раші, рашистської мови, рашистської історії, культури, літератури. Ба більше, вони доходили до екстазу від спілкування на українських та рашистських каналах з їх старшими рашистськими братами – політиками, експертами, блогерами, журналістами, філософами, письменниками… Вони відкрито (як правило за гроші Кремля) несли рашистські наративи в українське суспільство.

Після 24 лютого духовні колаборанти з Рашою замовкли – хтось втік за кордон, а решта тихо чекала, що українці їх зацькують. Але українці не стали зраджувати своїм традиціям, вони залишились надтолерантними до всіх антиукраїнців. Саме тому ці прихильники Раші почали знову розганяти глибинні рашистські наративи.

Так, наприклад, в Україні є такий філософ Дацюк, який на українських ютуб-каналах вже сміливо поширює такі ідеї:

– війна Раші проти України морально виправдана,

– Крим нам незаконно подарували,

– Раша індустріально розбудувала Україну, тому вона має право цю індустрію знищити,

– Раша воює не з Україною, а із Заходом (це філософське лайно ніби не розуміє, що війна це смерть і на цій війні гинуть не американці чи європейці, а саме українці! Вже 354 дитини вбили!),

– після війни українська нація зникне…

– інтеграція України із Заходом – це шлях помилковий, це шлях до кризи і руїни.

А є ще інший публічний діяч, який хотів би стати президентом України чи порулити Рашою років десять – це блогер Арестович. Я розумію любов до нього у Раші, але не розумію мотиви ірраціональної потреби українців у брехні, пустих заявах та образах. Питання до більшості українців: чому вам так подобається людина, яка під час війни з Рашою вважає і публічно заявляє, що:

1. Україна має 800 років спільної історії з Росією і буде мати ще декілька сот спільної історії в майбутньому.

2. Російська душа є прекрасною принцесою, вона ніби закута красуня.

3. В Росії є дуже сильна тяга до волі та свободи.

4. Імперія Чингісхана – це порядок, а Захід – це хаос, гейпаради, майдани.

5. Хто переміг у перші 72 години війни? Не українці, а вільні люди Росії, Китаю, Америки та Африки!

6. Головна жертва війни Путіна – народ Росії, який «прекрасєн».

7. Ця війна є війною «за преобразование» Росії, яку треба зберегти.

8. Українська пропаганда є лубковою і примітивною.

9. Російських офіцерів (особливо Герасімова) та солдатів йому шкода, адже їх ображають блогери Раші.

10. В Дніпрі 14 січня українська ППО збила ракету і вона впала на під’їзд.

11. Активні прихильники вживання української мови в публічному просторі, включно з новим міністром освіти Лісовим, є психічно хворими, вони божевільні, агресивні ідіоти.

Носіїв таких наративів навіть під час війни все ще тисячі. До їх послуг – радіо, телебачення, ютуб-канали, причому антиукраїнська пропаганда (може не така цинічна як у Арестовича) тут іде рашистською мовою, яка знову домінує в українському ефірі – це називається контрпропаганда. Раша активізує прихильників її московсько-православної цивілізації готувати українське суспільство до дружби з нею на випадок своєї поразки. Антиукраїнці вже почали готувати нас до чергової зради. Так завжди буває, коли ми, несподівано для всього світу, перемагаємо…

Жалкую, що мою книгу «Антиукраїнець, або воля до боротьби, поразки чи зради» прочитало лише десять тисяч українців, якби один мільйон, все було б інакше…