З цікавістю прочитав дві статті українських авторів: Анатолія Якименка «Чи потрібен націоналізм для інтелектуального лідерства» та Сергія Дацюка «Нація і цивілізація». Не можу утриматись від критичного аналізу їх думок, які абсолютно протилежні. Так само дуже цікавими є висновки авторів, які мене ще більше здивували. Ця дискусія навколо питань цивілізації і націоналізму в контексті України є на часі. Я переконаний, що фундаментальні проблеми українців і України не можна вирішити в площині

Якщо ви йдете на концерт українського артиста, слухаєте українську музику , читаєте українську книжку або дивитеся український фільм, ВВП країни зростає. Я вже почав пояснювати, як можна збільшити ВВП із допомогою кредитування і значних, але раціональних урядових видатків. Однак в уряді особливо переймаються проблемою імпортозаміщення. Або, іншими словами, як менше імпортувати з-за кордону, більше виробляти в Україні і, за можливості, експортувати. Стурбованість ця зрозуміла, і я її поділяю. Почнемо з азів

З моменту здобуття Україною незалежності МВФ грає роль злого і багатого друга для української влади, з яким просто неможливо не співпрацювати! До речі, опозиція цієї співпраці просто не може не критикувати. Це дежавю вже давно набридло. Адже уряди в Україні довго не живуть, інституційної пам’яті у влади немає, до речі, як і стратегічних цілей. А що є завжди? Завжди є брак грошей, ідей, фахівців, але головне — дефіцит лідерства і

Фінансова допомога Заходу має надходити в Україну до українців без участі державних інституцій. Писати зараз про фінансово-кредитну систему без заспокійливого неможливо. Емоції та професійне обурення діяльністю НБУ, багатьох комерційних банків та численною армією корупціонерів і шахраїв навколо них в останні роки блокують здатність логічно і послідовно викласти свої думки…  Але я спробую коротко, майже без цифр пояснити читачам, що відбувається, чому саме так і що робити. Одразу після втечі Януковича